Чи варто фрілансеру обирати бюджетний відпочинок❓
Відповідь на це запитання неоднозначна.
З одного боку, це збереже ваші фінанси.
З іншого — знизить рівень комфорту, зменшить кількість і яскравість вражень під час подорожі.
Чи є в цьому сенс — вирішуйте самі, прочитавши про мій досвід.
Тож скористайтеся ним і не повторюйте моїх помилок.
Чому я обрала саме поїздку до Львова❓
Попереджаю одразу: я — лише мандрівник-початківець. Не належу до типових фрілансерів, які творять під вранішніми променями сонця, милуючись мальовничими краєвидами в різних країнах світу. Вдень оглядають визначні місця та пам’ятки, а ввечері насолоджуються сієстою й пишуть про це в своєму блозі.
Я — перфекціоніст. Незважаючи на те, що вже багато років не працюю в офісі, маю принципово консервативні вимоги до умов роботи та оснащення робочого місця. Надаю перевагу не лавочці в парку, столику в кафе чи у велелюдному коворкінгу, а власному письмовому столу. Працюю не за ноутбуком чи планшетом, а за стаціонарним комп'ютером з двома великими моніторами.
Оскільки для мене важлива якість зв’язку та пошуку інформації, то потребую швидкісного інтернету.
Звісно, це й обмежувало моє пересування. Але потім я зрозуміла, що існують не тільки чотири стіни й два монітори, і час від часу треба відпочивати.
Так минулого року з’явилася ідея спонтанно подорожувати найближчими до Києва містами та місцями сили: була в Чернігові, Житомирі, Білій Церкві, Почаєві та на горі Тотоха.
Проте цього року обставини склалися інакше. Настання літа я відчула лише в кінці липня. Я дуже хотіла кудись поїхати, але фінансової можливості не було. Чоловіку дали відпустку за свій рахунок лише на тиждень. Він якраз встановив ГБО (газобалонне обладнання) на «Філімона Фольксвагеновича Поло». Ми вирішили протестувати машину й поїхати на газі до Львова.
Скільки себе пам’ятаю, стільки мріяла побувати саме в місті Лева. Воно мені здавалося якимось казковим і надзвичайним.
Я почала про нього читати в інтернеті й розпитувати знайомих.
Це стало першою помилкою. Мені сказали, ніяких продуктів із собою не брати, бо зіпсуються, і на трасі, і в самому місті на кожному кроці магазини та ресторани. Ми їхали трасою Київ-Чоп. Вона нова. Це на Одеській трасі такі заклади на кожному кроці. А на цій дорозі перша відкрита крамничка була 200 км від Києва. Але окрім морозива й води щось інше купувати в ній ми побоялися. На обіді вже зекономили.
Навіщо навігатор та інтернет? Мова до Львова доведе
Друга помилка, що випливає з першої, — ми завчасно не потурбувалися про нічліг. Лише на півдорозі почали обдзвонювати друзів, питаючи, де ж зупинитися у Львові.
Та це нічого не дало. Нам радили Винники — околицю міста. Але це ж вихідні. Дуже багато туристів. Усі готелі були переповнені й нам не по кишені.
Ми переключилися на мотелі за містом. Я зателефонувала до кількох закладів, де назвали просто астрономічні ціни за добу (понад 1000 гривень) плюс 250 гривень за паркування. Водночас сказали поквапитися з резервуванням, бо до них їде білоруська делегація.
До хостела не хотілося. Палатки в нас не було. Ми вирішили, що будемо ночувати в машині на якомусь паркувальному майдинчику. Та не судилося. З’явився 4G інтернет, і мені на очі потрапив відносно дешевий мотель у передмісті Львова — «Сонячний камінь», розташований у населеному пункті Солонка. Тут одна ніч у звичайному номері із санвузлом і телевізором — 400 гривень, а паркування під самісінькими вікнами номера — безкоштовне. Але найбільшим плюсом цього місця була наявність майже поряд великого торговельного центру з «Ашаном», де ми й харчувалися.
Звідти автобуси прямували аж до центру Львова — до площі Ринок і Оперного театру. Та дісталися ми туди теж з пригодами через мій географічний кретинізм. Річ у тім, що й у Львові, й в Солонці є вулиця Сагайдачного. Навігатор привів нас у самісінький центр міста Лева, а вже потім я помітила, що мотель знаходиться в Солонці. Далі — ще цікавіше. У них на сайті — будинок номер 4, а виявилося, що номер 1. Так ми зробили не одне «коло пошани» всім Львом.
До Театру Пива кроком руш❗
Зустріли нас у «Сонячному камені» дуже привітно. Нагодували смачною грузинською стравою, що називається чанахі. Попри пізній вечір, ми вирішили не сидіти в номері, а поїхати до міста. Дійшли пішки до торговельного центру, сіли в автобус. І вже за півгодини були на площі Ринок аж за 7 гривень. Темніло. Перше, що побачили, це був знаменитий Театр Пива. Атмосфера там незвичайна, зовсім не така, як у київських пабах чи барах. І пиво зовсім не таке, яке всі звикли купувати.
Я не люблю пиво, бо воно не солодке. Тож спробувала лише ковточок «Обами», від якого в захваті був мій чоловік, і мене одразу ж «вставило». Стало дуже весело і приємно на душі.
Ми блукали центром Львова, дивилися фаєр-шоу, слухали живу українську музику, що лунала майже на кожному кроці.
Мабуть, і в Києві так зустрічають вихідні, але тут — набагато веселіше.
Ми обійшли увесь центр, глянули на годинник і зрозуміли, що транспорт уже не ходить. Почали шукати таксі. Перший таксист попросив 500 гривень до Солонки, другий — 250 гривень. Тоді ми завантажили мобільний додаток «Убер». Вже за кілька хвилин нас відвезли до мотелю на Рено Кліо за 104 гривні.
Що ми побачили вдень у Львові
Наступного дня о дев’ятій ми були в «Ашані». Взагалі цей торговельний центр мені нагадав київський «Скай Молл». Фуд-корт за хвилину зачинявся, тому снідали ми у супермаркеті в кулінарії, що коштувало на двох 70 гривень (2 порції картоплі по-французьки із сиром, куркою та грибами, смажена ковбаска). Ми придбали пляшку мінеральної води, дві булочки — про всяк випадок. Як виявилося, недаремно.
У центрі — тільки «крамнички» на кшталт радянських гастрономів, але з такими захмарними цінами, що в Києві чи у львівському «Ашані» можна тиждень харчуватися.
Майже на кожному кроці — секонд-хенд з Англії. Ми не зустріли жодного бювета з питною водою й жодного великого супермаркету. Вже по-світлому обійшли площу Ринок, відвідали кілька шоколадних крамничок. Подібні є і в столиці.
Дивно, але в мене було таке враження, що я опинилася в Києві на Подолі чи на Печерських Липках 😁. Здавалося, що все тут знайоме. Вузькі вулички, старі й нові будинки 😲❗
Ми, в основному, ходили містом, дивилися, спілкувалися з людьми. Питали, як дістатися до різних пам’яток.
☝ Мене попереджали, що у Львові потрібно говорити тільки українською, а там без проблем усі розуміють російську і проти цього не заперечують. Вона лунає у транспорті. Люди розмовляють нею по телефону.
Пиво, шоколад і каву справді продають на кожному кроці.
Кава всюди з кавомашин, навіть у підземному музеї кави. І тільки в одному місці нам зварили її в турці 🙁 — у кав’ярні-кондитерській, де продають знамениті львівські еклери та пундики.
👎 З фотографіями не дуже пощастило, тому що всі телефони розрядилися, а в повербанку здулася батарея. Вона не витримала +36 градусів тепла. Cмажило нас не по-дитячому. Два дні збирався піти дощ. І таки пішов дуже сильний, тільки-но ми переступили поріг номера пізно ввечері після того, як пішки обійшли майже весь Львів. Ось що встигли сфотографувати. Я зробила таке слайд-шоу:
😲 Але найбільше вразило те, як у Львові їздить транспорт. Ніхто жодних правил не дотримується, нікого не пропускає — ні машин, ні пішоходів (відчула це на собі особисто і як водій, і як пішохід). Оскільки вулиці вузькі, то машини їздять перед трамваєм і за ним.
👍 Ми були в соборі Святого Юра, у Високому замку, дійшли до Личаківського кладовища, відвідали підземний музей — «Копальню кави», Львівський історичний музей, Палац мистецтв.
Здавалося, ніби час у Львові зупинився. Всі радіють, гуляють і отримують задоволення. Ми зустріли аж сім весіль. Це, кажуть, дуже добрий знак.
Ось таким мені запам'ятався Львів.
Наша поїздка тривала всього три дні. На двох витратили 2000 гривень. Найбільше — за газ і проживання в мотелі.
Через те, що телефони розрядилися, залишилися без адрес музеїв і ресторанів. Були дуже засмучені і навіть не помітили, що вони надруковані на звороті квитка до Львівського історичного музею. 😂🤣😂 Я побачила це за кілька днів уже в Києві.
☝Тож моя думка:
✔двох днів у Львові замало — ми майже нічого не побачили;
✔відпочинок, навіть бюджетний, треба ретельно планувати — починаючи від проживання, харчування й закінчуючи культурною програмою.
Nataliia Melnyk
Тоді кожна хвилина перебування в цьому чудовому місті буде витрачена з користю.
Сподіваюся, ця стаття була для вас корисною. Якщо ТАК, ставте вподобайку 👍 і поділіться з друзями, які збираються відвідати місто Лева.
Р.S. Поки я блукала вулицями Львова й рахувала кожну копійку, щоб вистачило на зворотний шлях, до мене у приватні повідомлення на Фрілансханті написали вісім замовників (!). Більшості тексти потрібні були «на вчора». Але дехто погодився дочекатися мого повернення. І після приїзду роботою я була забезпечена на кілька днів наперед. Може, треба більше подорожувати, і тоді дійсно буде робота? А ви як гадаєте?