У всьому повинна бути система, і не лише нервова...

Мова піде не зовсім про фриланс, але тема досить цікава: про досвід з піар — мистецтво створювати сприятливий клімат, відношення до компанії не тільки потенційних клієнтів, а й широких мас. Про те, що край необхідно робити для розвитку кожного бренду. Отже, зустрічаємо — з нами Вікторія Солов'юк — PR менеджерка театру Лесі Українки у Львові.

Декілька слів про нашу респондентку

Вікторія навчалася у Львівському національному університеті ім. Івана Франка на факультеті журналістики. З 2010 по 2012 р. працювала журналістом-фрілансером. Потім стала театральним блогером на порталі «20minut.ua». Трохи згодом — у 2016 р. працювала помічником режисера та художнього керівника львівського академічного драматичного театру ім. Лесі Українки. І в 2017 році стала PR-менеджеркою.

— Вікторіє, розкажіть в трьох реченнях про себе.

Вірю в людей більше, ніж їхні матері. Люблю здавати кров і ніколи не здаватись. Переконана, що життя – це багатоповерхівка і якщо ти хочеш піднятися вище, то треба припинити боятися висоти.

— Як давно Ви займаєтеся PR?

— Свій перший досвід я здобула в першому класі. Якось з подругами ми вигадали безпрограшну лотерею. Серед призів було все те, що знайшли вдома: старі листівки, мамина пудра, браслети з бісеру сплетені власноруч, забуті іграшки. Ми викликали неабиякий ажіотаж серед дітей в нашому дворі, що вони готові були йти ва-банк і витрясати свої скарбнички.

Згодом нам довелось розбиратися з обуреними батьками, і наш «бізнес» накрився. Лише тепер я розумію, що це був різновид такого собі «рожевого піару», який базувався не на брехні, а на недомовленості.

Уже другий рік я працюю PR-менеджеркою в театрі Лесі Українки. У штаті театру я довгий час обіймала посаду художника-конструктора, бутафора. А все тому, що державні структури не мають можливості інтегрувати в себе повноцінно маркетинг та інші тенденції сучасного просування. Тому я часто жартую про те, щоб колеги були обережними, бо можу зайняти і їхню посаду.

— Як обрали цю професію, зрозуміли, що вона є вашою?

— Досі не берусь «приватизовувати» свій напрям роботи. Мені здається, що як тільки ти починаєш твердо співвідносити себе зі своєю посадою, то автоматично одягаєш на себе шори та припиняєш розвиватись. Тому ставлюся до своєї зайнятості по-філософськи. Ось команда, яка надихає розвиватися, ось можливості й уміння, які я можу дати. Жодна професія не є стелею наших можливостей, тому я надаю перевагу бути гостем у ній.

Освіта — це тест-драйв дорослого життя, і якщо ти хочеш уникнути чималої кількості факапів — варто спробувати її здобути.

— Де Ви навчалися?

— Люблю жартувати про те, що існують дві речі з особистої біографії, про які треба мовчати, — любовні історії з минулого та кількість дипломів про вищу освіту. У мене їх аж три. Моєю альма-матер став Львівський національний університет імені І. Франка. Тут я отримала нові ідентифікації себе: Я-театрознавчиня, Я-журналістка, Я-культурологиня.

Можна довго сперечатися про якість та потрібність дипломів з вишу, але є дещо, у чому я переконана: освіта — це тест-драйв дорослого життя, і якщо ти хочеш уникнути чималої кількості факапів, варто спробувати її здобути. Це найкраще середовище для того, щоб будувати контакти та розв'язувати проблеми.

У книзі «Ніколи не їжте наодинці» Кейта Фарраці подано статистику, що більшість багатіїв об'єднує не їхнє територіальне чи соціальне становище, а ораторські здібності. І мені видається, що намагання скласти екзамен з предмета, в якому ти нічого не розумієш, починаючи з назви, або на якому ти був усього лише один раз — найкращі умови для формування ораторських здібностей.

— Наскільки важко просувати бренд, чи висока конкуренція серед фахівців?

— Театр Лесі Українки — це менеджерський театр, де 80% працівників люди до 32 років. Саме тому, ми відчуваємо потребу іти в ногу із часом і через свої ж амбіції змушені робити багато що «вперше» у своїй сфері.

Ми проводимо соціологічні опитування, щоб краще розуміти запити своєї цільової аудиторії. Ми формуємо портрети ЦА під кожну виставу з нашого репертуару, інвестуємо кошти в digital-просування, вивчаємо медіатренди в інших сферах та щоразу шукаємо можливості для альтернативної комунікації з нашим глядачем.

Однак це не відкидає того факту, що ми працюємо в державній структурі, а тим більше в театрі, доволі ортодоксальній сфері, яка довгий час була закрита до інновацій. А це фактично фіаско у квадраті для піару. Що вже говорити про виділення бюджету на рекламу. До того моменту, як у нас відбулося «перезавантаження» в команді, театр виділяв на рекламу в соціальних мережах усього $5. Станом на сьогодні ми збільшили суму в 67 разів. І це лише початок.

— Які канали просування найбільше використовуєте?

— Вивчаючи нашу аудиторію, ми зрозуміли, що її осередком є найбільш свідоме покоління зараз – мілленіали. Тож, найкращим каналом комунікації для себе обрали соціальні мережі. На своїй корпоративній сторінці ми анонсуємо події, проводимо розіграші та ведемо діалог з нашим глядачем в абсолютній горизонталі. Адже хочемо сформували свою community — територію вільних від стереотипів та упереджень інтелектуалів. І поки що з впевненістю можу сказати, що нам це вдається.

За останній рік нам вдалося збільшити свою аудиторію у 2 рази, і все це лише органічна аудиторія. Приємно бачити, коли глядачі приходять до нас на події у фірмових футболках театру з надписами «Щоб не плакать, я стібалась» чи «#тойщогреблірве». Відчуття, наче освоїв мову есперанто і тобі вже не потрібен перекладач, аби порозумітись.

— Які методи просування вважаєте найкращими?

— Переконана, що в період інформаційного вибуху та рекламного насильства над мозком потрібно шукати нові форми піару. Поліграфії уже зовсім недостатньо, щоб бути сучасними, тому потрібно переходити в digital. Оut door реклама зараз відходить на задній план. Тож, намагайтесь перемогти інфошум, освоюйте месенджери, створюйте власний контент і будьте євангелістом свого бренду.

— Ви просуваєте тільки один проєкт чи може ще підробляєте фрилансом?

— Окрім діяльності в Театрі Лесі допомагаю із просуванням кількох інших театральних проєктів: «Театр за два тижні» — «швидкий» театр, який протягом двох тижнів збирає матеріал, пише п’єсу, репетирує і випускає прем’єру; «Кімната Т» — харківський камерний театр, який іменує кожну свою виставу, як окремий емоційний стан – «Кімната сповідь», «Кімната помилок», «Кімната без облич»; Театр «ПМЗД» — не національний не академічний не музично-драматичний живий невловимий театр.

Ваш імідж – це чудово, але репутація, яку створили не ви – ще важливіша.

— Що б ви могли порекомендувати фахівцям, які обрали таку професію, як PR?

— У своїй лекції «ЩаВпіарю: 10 заповідей PR» я виділила десять пунктів, без яких піарнику сьогодні не вижити.

  1. Не брошурками єдиними!
  2. У всього повинна бути система і не лише нервова.
  3. Будь адвокатом свого бренду!
  4. Таргетуйся або вмирай!
  5. Пиши історію!
  6. Не стріляй по горобцях!
  7. Ваш імідж – це чудово, але репутація, яку створили не ви – ще важливіша.
  8. Не воюй, а колаборуйся!
  9. Будь алхіміком!
  10. Роби або вмирай!

— Які складнощі виникають у піарника в обраній вами сфері?

— У сфері культури не так багато фахівців з реклами та просування бренду. Здебільшого це теоретики культурного сектору, які були змушені трансформуватися в маркетологів та менеджерів. І, як на мене, це цікавий прецедент. Ти бачиш, як час формує запит. Тож, найбільшим викликом є інтегрування свого досвіду у сфері культури на цілину маркетингу. І це дуже часто є проблемою. Бо мистецтво хоч і відкрите до тематичного розмаїття, але водночас дуже консервативне та закрите до взаємообміну з іншими сферами.

— Якби не театр, в якій сфері Ви себе бачите?

— Якось мені сказали фразу, що рік роботи в театрі, як і перебування в тюрмі, треба множити на три або і в чотири рази. І це не лише тому, що це сфера, де багато стресу, а й через те, що вона потребує реакції «тут і зараз». Це мультикультурна платформа, яка не дає знання, а формує світогляд. Тож, маючи такий досвід, ти з легкістю зможеш мігрувати в іншу сферу. Інша справа, чи захочеш.

— Можливо є ще щось, чим би Ви хотіли поділитися?

— Будьте амбасадорами і вірте в те, чим займаєтесь. Будьте «колумбами» і сприймайте будь-який досвід, як можливість. Будьте шеф-кухарями та комбінуйте непоєднуване.

Сподобалось інтерв’ю? Напишіть про це в коментарях!

Хочете стати героєм інтерв’ю? Напишіть нам на пошту: editor@freelancehunt.com