Знаєм всі ми, що проблеми заважають жити, певно.
Але часом помилки зустрічаються в житті.
І усі проблеми різні — часом легкі, часом грізні,
Ми могли би уникати, щоби краще працювати.
Так оце і є метою — головною й основною:
Зрозуміти що й чому може трапитись. Тому…
Розпочнемо ми повідку, певно з того, що улітку,
сталося оце усе, про що мова далі йде.
Початок історії — ставки у проектах
Жив собі один Іван, — доброзичливий був пан.
Ви, як, певно, здогадались, про фріланс він «турбувались».
Що за слово? Чи Івану, було требо його знати?
Незабаром наш Іване себе паном став вважати.
Ні від кого не залежиш (тільки винен ти усім),
День у день живеш привільно (але ж ні — керують всі).
Розпочав Іван роботу, та побачив «всіх плюсів».
Майстром був він дуже файним, з графікою тут дружив.
Та була лише проблема, що не знав, коли і як,
Буде він в роботі певен, іноді ж — ні так, ні сяк.
Залишав він сотню ставок, та бувало що і дві —
за два тижні. Зрозуміло. Як ж не грянути біді?
І біда прийшла дочасно. Та була вона тому,
Що із сотні, десь, відразу виграло п’ятнадцять штук.
Воно може б і нічого, якось би їх потягнув...
Та дедлайн — начальник строгий, гримнув раз він, знову ж тут.
І тепер Іван нещасний бо не знає — встигнуть як.
Вирішив: не буде спати, сон мине і буде так.
Примостився на дивані, таки спати не пішов.
Ноутбука взяв звичайно, каву й колу він знайшов.
Десь-колись, в студентські роки чув Іван рецепт такий:
Домішаєш в каву колу й спать не схочеш, як живий.
Так фрілансер наш зробивши, нічку швидко протянув.
Два проекти він устигнув, третій щось не йшов йому.
Вже не міг він розібратись — як тут все намалювать...
Вирішив, що цей залишить і наступний буде брать.
Працював Іван завзято й не помітив — день невже.
Думав тільки про проекти, аби здати їх уже.
Іван досі не спить...
То один проект, то другий... Тут зробив, тут не зробив,
Щось відправив, щось отримав... й раптом — майже не зомлів.
Правки тут йому прислали! Сорок штук, на два листи…
Ох, відклав... «Зроблю їх потім», — зразу править не схотів.
Потім, потім, час за часом, вже забувся геть за них...
Так і далі в круговерті пролетали всі часи.
Відізвав нарешті ставки, що активними були.
Й бачить: знову не встигає він закрити біди всі.
Ну і вирішив тепер він — в ніч оцю що не поспить.
Знову він шукає колу, й кава знову вже кипить.
Ну і далі, крок за кроком, робить він усе підряд.
То він правки виправляє, то вертає все назад…
Так іще проектів зо три, думав що закрив Іван,
Та не тут воно-то було, бо вернулись — щось не так.
Ще скоріше ніч промчалась, за вікном уже світа…
Й розуміє тут Іван наш, що «не та вже голова»:
геть вже думати не хоче, і робити до ладу,
хоч і каву п’є, хоч колу, але бачить він біду.
Проте сили всі напрягши, витримав Іван цей день.
Якось він робив проекти, але як — не знає вже.
І таки біда тут сталась — на дивані, де сидів,
Відключився Іван раптом, в сон він миттю полетів.
У обіймах Морфію
Ноутбук із рук зіскочив, на паркеті опинивсь.
Ну а наш Іван не чує — спить собі усе та й спить.
Й сниться панові Івану, що уже він справді пан.
Звісно, має він проекти, та вони тут «не горять».
Робить все коли захоче, й що захоче, та ще й як.
Платять теж йому чимало, що захоче й каже — так.
І замовники у нього, наче янголи усі.
Не скидає ніхто правок, а приймають — швидше всіх.
Та ще й мають особливість — знають як, у який час
відкривать свої проекти, щоби мав Іван запас.
Сниться далі тут Івану що у профіль він іде,
Й бачить — рейтинг його виріс, ось сто тисяч фліків вже.
Ну звичайно, він на цифри, з недовірою дививсь,
Але далі провіряє блок він відгуків своїх.
Й бачить знову він загадку — тисяч десять їх усіх,
Ну і всі ж «зелені руки», — позитивненькі усі.
Ось замовлення вже нове, й робить ставку тут Іван,
Проглядає все завдання і програму відкриває.
Що за диво!? Моментально, ілюстратор все зробив,
Наш Іван не встиг поглянуть що й до чого. Чому ж ні?
Все відправилось клієнту — моментально і само,
І оплата теж швиденько прилетіла в «кошельок».
Плюс один «зелений» відгук, рейтингу сто фліків плюс…
Так і далі… Все по колу — певно все уже збулось —
те, про що він мріяв вчора... Тут на диво — все так є…
Але що йому робити? Щось йому не дістає.
Вже і нудно так сидіти та дивитись в монітор.
Навіть трохи не цікаво це читати знову й знов:
що «Іван — митець прекрасний, виконав проект якийсь,
Що зробив він все завчасно...». Знає ж серцем — неспокій.
Вирішив що прогулятись вже йому таки пора.
Хай там буде вже як буде, нудно, — але ж це діла!
Він встає з-за ноутбука… Але «гуп»... І голова…
Розболілася за вухом — він таки з дивана впав.
Повернення до реальності
Зрозумів лиш що проснувся... Але де? І як? Й чого?
Добре ж таки лупанувся… Але що оце було?
Якось встав, і якось вмився, ноутбука він відкрив…
Тут було все значно гірше, аніж в сні, що йому снивсь.
Перше глянув на годинник й знову мало не зомлів, —
Бо проспав він без малого всю добу цю напроліт.
Із п’ятнадцяти проектів, що Іван собі узяв,
Вісім було лиш закритих!!! За той час, що він проспав.
Троє розпилялись грізно: «Що таке? Ти де пропав?
Ми чекаємо роботу, Ти ж прислати усе мав!».
З цим все явно було краще вже тому, що міг тепер
Доробити всі проекти, хоч і швидко, але все ж…
Це не так як ці чотири… Тут червоним все горить,
Негативом все залито: «Взяв проект і не зробив...».
Доробив Іван що треба – йому було що робити,
Вирішив, що відпочине, а тоді вже далі жити.
Та не так було все просто, далі важча була путь…
Хоч і мав «зелені руки», та «червоні пальці» тут…
Эх, Іванові б увагу де раніше хоч звернуть:
«Будеш в змозі як зробити, то берися. Ні — забудь».
Будеш в змозі як зробити, —
То берися. Ні — забудь.
Правило оце, найперше, маєм також знати ми,
І тоді все буде добре, щоб нормально ми жили.
Довго я тримав увагу, та сказав іще не все, —
Якщо буде вам цікаво, то читайте далі ще.
Продовження історії — мрії про виграш у конкурсі
Певний час вже без проектів наш Іван отак сидить.
І тоді-то він подумав, що у конкурси в цю мить
він подасться. А вже тут… Він зуміє добре втнуть.
Що ж це, важко так хіба? Зробив роботу і: «Овва!».
Не встигнув як, то не біда. Не оберуть — такі діла.
Але все сталося не так. Робив роботу та ніяк
Не міг він виграти щось тут — завжди хтось переходив путь.
Тож думка тут йому прийшла,(недаром в нього «голова»):
«А що, на конкурс як заллю, робіт десь тридцять…
Може так зверне увагу цей клієнт —
так конкурс виграю в момент».
Є імовірність, як узять — так більше шансів вигравать.
Сказав Іван — Іван зробив і все це діло прокрутив.
Зелена крапка тут. Там штрих. Там колір синій. Тут нема.
Ні крапки, ані геть штриха. Знайди «відмінність у словах».
Так захопився наш Іван, що знову сів він на диван.
Робив робіт він двадцять штук, щоби це діло враз утнуть.
Залив на сайт. І враз заснув, бо ранок близько уже був.
І знову сниться, як колись, Іванові тут сон наснивсь.
Та тільки цього разу сон був страшним, жахливий сон.
Івану снилось, як клієнт дивився конкурс в цей момент.
Листав роботи він усіх, зірки «чіпляв». Коментарі,
Комусь відправлені були, когось він просто «відхилив»...
Дійшла вже черга до робіт, що їх Іван сюди залив.
Але чомусь їх враз усіх замовник взяв та відлічив.
«Скажіть чому?!!!», — усі ревти, хотіли ж бо перемогти!
Рішив клієнт з цим не миритись, шукав він кнопку, щоб відбитись.
Таки знайшов, й натиснув враз одна робота понеслась.
Вже у відхилених вона і сили в неї більш нема.
І так щоразу, як роботам чіплятись так була охота,
Клієнт на кнопку натискав і у корзину відправляв.
Найбільше ж сердило його, що часом він не знав чого
робіт цих так багато тут йому потрібно завернуть.
Звичайно, й мови не було щоб вибрать автора цього,
Набрид клієнту наш Іван, якого так тримав диван.
Проснувсь Іван весь у поту, невже і справді це було,
Як снилося йому в цей час? Пішов перевіряти враз.
Зайшов у конкурс, й бачить тут — нема робіт. Закритий путь.
Так він не виграє його! Приснилось й дійсно так було.
І зрозумів Іван тоді що він невірно знов вчинив,
Що краще б він подумав раз та не робив тих «про запас».
Для себе правило він взяв, що думать треба, робиш що,
Сім раз подумай, а тоді ідеш ураз сміливо в бій.
...думать треба, робиш що,
Сім раз подумай, а тоді
Ідеш ураз сміливо в бій.
Що можу я іще сказати? О, друзі, вдячний я усім,
Що повідь цю ви прочитали і що дасте коментарі.
Я думаю, всім зрозуміло, які два правила в нас є.
Повторю їх, щоб не забути ні вам, ні нам, так всім іде:
«Якщо не в змозі щось зробити, то не берись», — закон один.
А другий: «Люди мають думать, що роблять, і чому вони».
